Лікування алкоголізму

Недавня зміна поглядів на природу пияцтва та алкоголізму, особливо розуміння того, що по своїй вазі ці порушення складають безперервний спектр, змінило і підходи до боротьби з ними, і методи лікування. Протягом багатьох років була поширена точка зору організації «Анонімні алкоголіки», відповідно до якої найбільш ефективним способом лікування обличчя з помірною і важкою алкогольною залежністю служить єдина форма терапії, застосована головним чином у стаціонарних умовах. Недавні дослідження значно похитнули цю впевненість. В даний час визнано, що найкращі результати досягаються при використанні всього комплексу заходів, що відповідають важкості захворювання. Проблема полягає в тому, яким чином підібрати пацієнту оптимальне лікування.

Численні дані вказують на те, що навіть прості і короткочасні впливи, що дозволяють питущому об’єктивно оцінити ситуацію, можуть — при довірчих відносинах — істотно змінити його поводження, якщо тільки алкогольна залежність не зайшла занадто далеко.

Тим же, хто не в змозі самостійно змінити відношення до спиртного, чи тим, хто страждає важкою алкогольною залежністю, потрібно інтенсивне лікування. Визнано, що таке лікування повинне не тільки коректувати фізичні (органічні) наслідку пияцтва, але і допомагати подоланню психологічних і соціальних стресів. Стаціонарне лікування може займати усього кілька днів, протягом яких проводять дезинтоксикаційну терапію, що рятує пацієнта від симптомів похмілля, однак у випадку важкої алкогольної залежності воно може продовжуватися і багато місяців.

Імовірність видужання різна і залежить від особистісних особливостей алкоголіка. Багато п’яниць здатні відмовитися від своєї пагубної звички без усякого лікування. Значній кількості допомагає лікування чи вступ (в) спілку «Анонімних алкоголіків» або інші групи взаємодопомоги. Одні мають потребу в тривалій індивідуальній терапії, стаціонарної чи амбулаторний, тоді як іншим таке лікування майже не допомагає. Нарешті, існує категорія питущих, яких практично неможливо довести до того рівня, коли вони змогли б знову знайти самостійність і працездатність.

Розроблено численні способи виведення з запою й алкогольної інтоксикації. У ряді клінік застосовують препарат антабус, на тлі якого прийом алкоголю викликає найтяжкий дискомфорт, однак основою більшості лікувальних програм є групова й індивідуальна психотерапія, спрямована на навчання пацієнтів способам стримування від спиртного.

Дослідження показують, що досить легко допомогти алкоголіку припинити пити, але дуже важко запобігти рецидив пияцтва після періоду помірності. Сучасні лікувальні програми звичайно включають профілактичні міри, що допомагають алкоголіку усвідомити причини його пияцтва і справлятися зі своїми емоціями, стресовими ситуаціями і конфліктами, що створюють найбільший ризик рецидиву запою.

Незважаючи на існуючі можливості лікування, за допомогою звертається лише порівняно невелика частина питущих. Це пояснюється сукупним впливом ряду факторів. Багатьом страждаючим алкогольною залежністю здається, що вони можуть кинути пити, не прибігаючи до спеціального лікування. Деякі не додають значення симптомам алкоголізму. Серед факторів, що заважають людям звернутися по допомогу, — усе ще існуюче відношення до пияцтва як до ганебного явища, небажання багатьох питущих людей рахуватись алкоголіками чи погодитися з необхідністю назавжди відмовитися від алкоголю. Негативну роль грають і вульгарні представлення про наслідки сучасних лікувальних підходів.

Довічне відмовлення від спиртного вважається єдино можливим шляхом рятування від алкогольної залежності. Однак дані багатьох досліджень говорять про те, що чимале число людей з легкою чи помірною алкогольною залежністю може залишатися помірковано питущими навіть після лікування, спрямованого на повне стримування від спиртного. Оскільки заздалегідь неможливо визначити, хто з алкоголіків зуміє удержатися на стадії помірного споживання алкоголю, єдино прийнятною метою лікування залишається повна відмова від спиртного.